• Blog
  • Експорт зерна через морські порти

Експорт зерна через морські порти

Експорт зерна через морські порти

Левова частка продукції сільського господарства експортується з України через морські порти. Така інфраструктурна ситуація склалася історично з огляду на багаторічний розвиток як портової інфраструктури, так і під’їзних шляхів до Чорного та Азовського морів. Хоча останній фактор на сьогодні виглядає досить проблемно.

ТОП морських портів України по експорту зерна

У минулому році через українські морські порти було відвантажено близько 50 млн т зерна. З початку нинішнього маркетингового сезону експорт зернових культур становить більше 3 млн т. За перший місяць нового МР топовими морськими портами по обсягу перевалки зерна є Миколаїв, Південний та Чорноморськ. За весь минулий маркетинговий рік позиції залишились незмінними. Перше місце – Миколаїв (12,4 млн т), друге – Чорноморськ (11,4 млн т), третє – Південний (близько 9 млн т). До п’ятірки найбільших українських морських портів входять Трансінвестсервіс, Миколаївський, Одеський, Чорноморський та Південний.

Морські порти світу

Експорт зерна у світі розвивається стрімкими темпами. Найбільшими світовими експортерами є Росія, Сполучені Штати Америки й Канада. Ці країни продають значні обсяги зерна в рік, частину реалізують через морські перевезення. Так, великими американськими портами є Південна Луїзіана і Х’юстон. У Канаді – Ванкувер. У Росії зернові перевезення здійснюють через порти Новоросійськ та Приморськ. Крім того, провідні морські порти світу знаходяться в КНР.

Особливості портової галузі

Впродовж тисячоліть вітчизняне зерно звозиться на південь України. Урожай вирощений переважно у лісостепових регіонах спрямовується до морських портів, а звідти розвозився вантажними суднами по всьому світу. До сьогодні у портових містах створена інфраструктура, яка дає змогу перевалювати зернову продукцію потужністю 70 млн т і більше. Для порівняння – із початку маркетингового сезону 2018/2019 із вітчизняних портів було відвантажено понад 49 млн т зерна. Тому інфраструктуру морських портів України можна назвати доволі розвиненою і такою, що має великий потенціал для розвитку.

Практично у всіх морських портах Україні побудовано зернові термінали для тимчасового зберігання та перевалки зерна, яка включає завантаження суден. Більша частина зернових терміналів збудована та перебуває у володінні приватних зернотрейдерських компаній або ж створена на умовах державно-приватного партнерства. Така ситуація зумовлена досить високою конкуренцією на ринку експорту зерна та прагненням зернотрейдерів до максимальної автономізації своєї роботи на ринку.

Поряд з цим, як відзначають гравці ринку, за усередненою вартістю перевалки у перерахунку за 1 тону українські порти поки що є дещо дорожчими, порівнюючи з європейськими. Причиною цього є не до кінця допрацьована інфраструктура, а також відсутність суден більшого тоннажу. Як відомо, чим більшою є місткість для вантажу, тим менша усереднена ціна на зерно в порту кожної тони перевезеної продукції.

Розвиток морських портів України

Так чи інакше, морські порти в Україні перебувають у постійному розвитку, а разом із ними розвивається і експортна інфраструктура для продукції аграрного сектору загалом. Показники діяльності (причому на фоні певного спаду!) топ морських портів України говорять самі за себе. Так, у період з 1 липня 2018 року по 1 липня 2019 року, експорт зернових через порт Миколаїв становить 12,4 млн т зерна. Чорноморськ відвантажив на 1 млн т менше. А в порту Південний здійснили перевалку 8,8 млн т.

Як уже згадували, сукупні можливості вітчизняних терміналів для перевалки зерна дають змогу опрацьовувати понад 70 млн т зернової продукції. Очікується, що з урахуванням реалізації масштабних проектів із розширення перевалочних потужностей у морських портах нашої країни, впродовж найближчих декількох років, цей показник перевищить 100 млн т, а то й удвічі більше, ніж становить сьогодні експорт зерна (2019).

Прогнози

На перший погляд такі стрімкі темпи спорудження зернових терміналів здаються надмірними і завчасними. Адже очевидно, що найближчими роками український агробізнес не потребуватиме перевалки такої значної кількості зерна. Однак це не зовсім так.

По-перше, споруджуючи нові великі перевалочні комплекси в морських портах інвестори закладають можливість розширення власного бізнесу на майбутнє. Це стосується як урахування можливої конкурентної боротьби поміж потужними гравцями на ринку зерна, так і необхідності забезпечити незалежність власного бізнесу від коливань на ринку.

По-друге, є всі підстави розраховувати, що валовий збір зерна стабільно зростатиме, досягаючи європейських показників. Якщо середня урожайність ранніх зернових у провідних аграрних країнах Європи досягає 8-9 т/га, то в Україні наразі даний показник не дотягує навіть до 4 т/га. Зростання можливе, причому не за рахунок раптового покращення кліматичних умов, а завдяки вдосконаленню технології вирощування. Зокрема, через підбір сучасних інтенсивних сортів та гібридів сільгоспкультур, а також оптимізацію норми внесення мінеральних добрив. Останній фактор виглядає доволі показово: щороку посіви потребують дедалі більшої кількості міндобрив, першою чергою азотних, що опосередковано свідчить про збільшення виробництва таких азотофільних культур як пшениця та кукурудза.

По-третє, у далекій чи не дуже перспективі найбільші морські порти України могли б взяти на себе функцію реекспорту зерна з європейських країн чи окремих регіонів сусідніх держав, котрі не мають прямого виходу до моря, наприклад, Білорусі чи Молдови. Крім того, наявність достатніх потужностей для зберігання зерна дозволила б слугувати проміжним хабом і виступати у новій ролі на світовому ринку сільгосппродукції.

Сьогодення

Однак усі ці та інші плани на даний момент зіштовхуються з без перебільшення критичною ситуацією у сфері залізничної та автодорожньої інфраструктури в нашій країні. Наявних потужностей бракує навіть для того, аби вчасно виконати контракти щодо доставки до морських портів сусідніх із Україною країн Європи 45-50 мільйонів тон зернової продукції. Не вистачає всього, починаючи від вагонів-зерновозів і локомотивів, і закінчуючи нормальними автомобільними під’їзними шляхами до морських пунктів експорту. В результаті потенціал уже реалізованих і запроектованих комплексів для перевалки зерна у морських портах України не може бути повністю реалізованим.

Втім, якщо в Україні спостерігатиметься тенденція до покращення інвестиційного клімату, а розвиток агровиробництва зростатиме такими ж темпами, то не виключено, що вже у близькій перспективі зернотрейдери та крупні агровиробники звернуть ключову увагу на сухопутну інфраструктуру для перевезення зерна. Мова передусім про інвестиції в оновлення та збільшення парку вагонів-зерновозів, проведення днопоглиблюваних робіт на великих річках, нарощування тоннажу барж-зерновозів, будівництво бетонних під’їзних магістралей до портів та інші архіважливі завдання.

Не виключено, що реалізація нових масштабних інфраструктурних проектів, безпосередньо пов’язаних із розвитком морських пунктів експорту та перевалки зерна, буде здійснена саме в цьому напрямку. Відповідно, інвестори частково переключаться із реалізації перевалочних проектів у морських портах на створення під’їзної інфраструктури. Цілком можливо, що йтиметься про створення приватних залізничних колій із використанням повністю приватного парку локомотивів та вагонів-зерновозів. Про це опосередковано свідчать тенденції останніх років.

Не менш важливим у морських портах України є створення елеваторних потужностей для проміжного зберігання зернової продукції, котра спрямовується на експорт. Впродовж останніх років в Україні спостерігається очевидна нестача обладнання для післязбиральної доробки та зберігання зерна. Це пояснюється як зростанням валової врожайності сільгоспкультур, так і традиційною практикою агровиробників користуватися послугами сторонніх елеваторних підприємств. Нині такий підхід дедалі більше не спроможний задовольняти потреби аграрних компаній, враховуючи надмірну завантаженість зернозберігаючих підприємств у пікові сезонні моменти.

Водночас із різних причин дозволити спорудження власних великих елеваторних комплексів можуть собі далеко не всі агровиробники. Окрім того, чимало з них змушені реалізовувати врожай сільгоспкультур відразу ж після збирання, аби отримати кошти на проведення осінньої посівної, підготовки полів та інфраструктури господарств до наступного сезону. Особливо це стосується реалізації врожаю озимого ріпаку та частково – ранніх зернових і гороху.

Саме тому наявність сучасних елеваторних потужностей для проміжного зберігання зерна у морських портах, безпосередньо позитивно впливає на експортні можливості України. Якщо минулого року їх сукупна потужність досягала 3,5 млн т одночасного зберігання, то найближчим часом можна буде говорити про 5 млн т. Це дуже важливо, оскільки дає змогу тимчасово накопичувати певні партії зерна і мінімізує витрати в цілому.

Експорт зерна з України через морські порти ускладнюється через політичну складову. Першою чергою це стосується фактичної монополізації Керченської протоки з боку Росії. Внаслідок цього чудово оснащені з інфраструктурної точки зору сучасні порти в Маріуполі та Бердянську постійно перебувають у зоні ризику. Зокрема, це призвело до сукупних втрат у розмірі декількох мільярдів доларів США внаслідок недовантаження перевалочних потужностей.

Виходячи з цього, сьогодні експорт зерна в Україні частково залежить від політичного становища в регіоні. Однак роль України як світового виробника та експортера зернової продукції зростає із кожним роком. І вона є настільки вагомою, що будь-які політичні фактори, що можуть вплинути на ринок, завжди будуть другорядними. Продукція сільського господарства України затребувана у майже 180 країнах світу. На неї розраховують такі світові гіганти за чисельністю населення як Китай, Індія та інші. Тому поза сумнівами, роль та економічна ефективність морських портів України зростатиме, що загалом позитивно вплине на розвиток аграрного комплексу нашої держави.

Feedback

+380

+380
Your phone number*

What are you interested in?

Contacts

Phone number:
Social media: