• Blog
  • Класифікація якості зерна пшениці

Класифікація якості зерна пшениці

Класифікація якості зерна пшениці

В Україні фактично щороку зростають показники валового збору зерна, в тому числі пшениці. Це пояснюється вдосконаленням технології вирощування та поступовим розширенням площ під комерційно успішними культурами. Водночас керівники багатьох господарств вже не обмежуються простими показниками врожайності пшениці на своїх полях та орієнтуються на виробництво зерна вищих класів. Це дає змогу отримати додаткові кошти у розрахунку на 1 тону реалізованої продукції, підвищуючи таким чином показники рентабельності виробництва.

Донедавна аграрна Україна користувалася на світовому ринку статусом країни-виробника переважно фуражного зерна нижчих класів. В окремі роки його частка у валовому виробництві досягала 80%. Натомість пшениця 2-го та особливо 1-го класів вважалася «штучним» товаром.

Впродовж останніх років становище у цій сфері істотно покращилося. Скажімо, вже сьогодні можна стверджувати, що незважаючи на черговий нетиповий із точки зору погодних умов сезон, урожай озимої пшениці-2019 на 65% складається з продовольчого збіжжя і лише на 35% – з фуражного. Такий якісний прорив перетворився на цілковиту несподіванку для деяких трейдерів, оскільки заздалегідь були законтрактовані фіксовані обсяги саме фуражного зерна, міжнародні контракти за якими потрібно виконувати.

Головні критерії якості пшениці

В Україні з початку нинішнього маркетингового року почав діяти новий стандарт розподілу за класністю (класифікація пшениці по класам), тобто по вмісту білка та клейковини – ДСТУ 3768:2019. Розрізняють два види пшениці – м’яка і тверда. Для першого виділено всього чотири класи, для другого – п’ять, і між ними існує доволі суттєва різниця за показниками якості. Скажімо, пшениця 1 класу для найпоширеніших у нас м’яких сортів повинна мати вміст білка 14% та 28% клейковини. Натомість 4 клас – довільний вміст білка і клейковини. Якщо говорити про цілковито фуражне, тобто, кормове зерно, то до нього навіть не застосовується така класифікація пшениці по класам. Головне аби його вологість не перевищувала показник 14%, вміст сміттєвої домішки – 5%, а сажкового зерна – 10%.

Вміст білка

Відсоткове кількісне значення білка характеризує його вміст. Визнано, що всі класи пшениці (ДСТУ) повинні мати показник на рівні від 11 до 14%. Нижче чи вище значення негативно впливає на якість продукції, в складі якої міститься таке борошно. Крім того, такі зміни відображаються на вміст клейковини, який може вдвічі збільшитися при збільшенні показника білка в 1,4 рази. Досліджено також вплив добрив та засобів захисту рослин на білкову структуру зернини. Так, визнано, що збільшена доза добрив на 1 ц/га додатково збільшує вміст білка на більш, ніж 0,5%, а кожен із ЗЗР (гербіцид, фунгіцид, інсектицид та ін.) примножує до даного показника в середньому по 0,44%.

Вміст клейковини

Вміст клейковини – відношення вмісту клейковини в сирому вигляді до загального вмісту білка. Даний показник характеризує якість борошна, яке виготовляють з різних класів пшениці. Відповідно до вітчизняних стандартів зерно повинно містити від 18 до 28% клейковини. На її вміст прямо пропорційно впливають добрива та засоби захисту рослин. Класи пшениці по клейковині визначають так: чим вищий клас пшениці, тим більше значення даного показника.

Фактори, що впливають на якість пшениці

Можна стверджувати, що на зростання частки якісного продовольчого збіжжя в Україні вплинуло вдосконалення технології вирощування пшениці. Мова передусім про більш ефективний підбір сортів озимої зернової з ширшим використанням насіння високоінтенсивних сортів із здатністю до накопичення білків та клейковини. Також – про оптимізацію мінерального живлення посівів та підвищення ефективності їх хімічного захисту.

Фактори, що залежать від людини

Перший чинник сформувався завдяки зростанню якості консультативної та агрономічної підтримки з боку компаній-оригінаторів насіння та їх офіційних представництв в Україні. Сучасний вітчизняний фермер вже не просто підбирає підходящий сорт пшениці, а здійснює це із врахуванням десятків факторів, починаючи з кліматичних умов регіону і закінчуючи особливостями конкретного поля.

Другий чинник передбачає впровадження чітко розрахованої системи живлення посівів, яке передбачає ефективне застосування азотних мінеральних добрив, так і позакореневе підживлення мікроелементами. Донедавна у багатьох господарствах практикувався бюджетний підхід до мінерального удобрення посівів сільгоспкультур, включаючи озиму пшеницю. Досить часто внесення добрив здійснювалося буквально «на око», виходячи з наявних фінансових можливостей господарства, а не чітко розрахованої потреби в тих чи інших елементах живлення посівів відповідно запланованої врожайності. Фактично мова йшла про сподівання на природну родючість ґрунтів та вчасні достатні опади. Однак такий підхід може спрацювати лише епізодично, причому в жодному разі він не дасть змогу отримати зерно вищих класів, а також – високу врожайність. Таким чином, за прийнятних кліматичних умов в Україні набуває поширення інтенсивна технологія вирощування озимої пшениці, котра передбачає, зокрема, орієнтацію на отримання 1-2-го, чи принаймні 3-го класів.

Річ у тім, що для того аби розраховувати на отримання зерна 1 класу потрібно вносити не менш, аніж 200 кг азоту в діючій речовині на 1 гектар. У фізичній вазі мінеральних добрив це приблизно дорівнює 600+ кг/га аміачної селітри. Наприклад, внесення 3 центнерів аміачної селітри забезпечує отримання щонайбільше 3 класу. Його ціна на міжнародних ринках може бути нижчою на 100 доларів за 1 тону в порівнянні з зерном пшениці 1 класу. Відповідно, заощадивши на додатковому внесенні на 1 гектар азотних добрив на суму, умовно кажучи, 100 доларів, фермер може втратити у декілька разів більшу суму, в розрахунку на 1 гектар площі, на зниженні класності зерна.

Звісно, в цьому питанні не можна вести мову про беззаперечні економічні розрахунки. Багато чого залежить від якості, виду, способу і строків внесення азотних добрив, а також від ступеня їх засвоєння кореневою системою рослин. Окрім цього, далеко не всі аграрні компанії мають змогу продавати збіжжя на експорт напряму без посередників чи чітко тримати ціну в перемовинах із зернотрейдерами. Однак беззаперечним лишається той факт, що фермер, котрий виростив урожай пшениці 1 чи 2 класу має набагато більше можливостей для отримання додаткового прибутку, аніж той, хто вирощує переважно фуражне зерно.

При цьому зовсім не обов’язково орієнтуватися винятково на експорт. Як відомо, існують так звані тверді та м’які сорти пшениці, котрі відрізняються за низкою показників. Ключовим серед них є різна придатність до виробництва продовольчої хлібопекарської продукції.

Завдяки підвищеному вмісту білка та іншим властивостям тверді сорти не кришаться і найкраще придатні для виробництва високоякісного борошна для випікання хлібобулочної продукції, а також виробництва макаронів. Натомість м’яка пшениця має м’який ендосперм і добре кришиться під час перемелювання. Це зумовлює використання борошна для виробництва печива, багетів тощо.

Відповідно, висококласні сорти обох видів стають дедалі більш затребуваними не лише на міжнародному, але й внутрішньому ринку. Тому в Україні успішно працюють господарства, котрі спеціалізуються на вирощуванні твердої пшениці 1 класу та мають гарантований збут на борошномельних і хлібопекарських підприємствах. Це дає змогу отримати високу рентабельність вирощування озимої пшениці безпосередньо на місці.

Фактори, що не залежать від людини

Суттєво впливають на визначення якості зерна і такі важливі показники як його вологість та наявність сміттєвих домішок. Перший показник для твердих сортів пшениці не повинен перевищувати 14,5%, а для м’яких – 14%. Звісно, він залежить від низки умов, починаючи від якісного сушіння збіжжя у сушарках із попереднім вилученням домішки насіння бур’янів, так і від дотримання вимог належного зберігання врожаю у сховищах. Цей момент набуває дедалі більшої ваги, оскільки трапляються ситуації, коли доводиться витрачати додаткові кошти і час на те, аби досушувати партію закладену на зберігання.

Вміст сміттєвих домішок у зерні твердої пшениці 1 та 2 класів не повинен перевищувати 5%, пшениці 3 класу – 8%, 4 класу – 10%, 5 класу – 15%. Ясна річ, що на цей показник можна впливати, і чим нижчим буде вміст сміттєвих домішок у партії, тим простіше її буде зберігати, а також реалізувати на продаж.

Це ж саме стосується і сажкового зерна, обмежений вміст якого є допустимим у партіях, які спрямовуються на продаж. Це наслідки зараження пшеничного колоса, після якого на ньому лишаються так звані мішечні зони, що мають чорне забарвлення. На жаль, це захворювання є доволі поширеним, а тому в невеликій кількості допустимо у зерні. Вважається, що пшениця класів від 1 до 4 може містити до 5% сажкового зерна, а пшениця 5 класу – до 10%.

Певне значення при визначенні якості зерна має так званий показник склоподібності – визначення консистенції, яка формує білково-крохмальний комплекс. Чим вона є вищою, тим міцніше зерно, і тим простіше переробляти продукцію на борошно та крупи. Таким чином, тверді сорти пшениці характеризуються високою склоподібністю, а у твердої ці показники можуть різнитися. Даний показник для пшениці 1 класу має становити не менш аніж 70%, для 2 класу – 60%, 3 класу – 50%, 4 класу – 40%. Зерно нижчого класу не має таких обмежень.

Міжнародна класифікація якості пшениці

Класифікація пшениці (типи і підтипи), яка визнана в світі відрізняється від визнаної в окремих країнах. Проте саме за такими стандартами якісних показників можна здійснювати експорт збіжжя в різні держави. Світова класифікація зерна пшениці виділяє шість класів, які поділені на три групи.

Група А (1-3 клас)

Перша група А, яка включає перший, другий та третій класи зерна пшениці, які вважають найціннішими, тому користуються значним попитом у виробництві хлібо-булочних та інших виробів харчової галузі промисловості.

Група Б (4-5 клас)

Друга міжнародна група – Б, яка включає четвертий та п’ятий класи пшениці. З такого зерна виробляють макарони та іншу борошняну продукцію. Зазвичай такі сорти пшениці перед використанням змішують з групою А.

Група В (6 клас)

Остання класифікаційна група В включає тільки один шостий клас. Це фуражний тип пшениці, яка використовується на корм тваринам.

Потрібно зазначити, що велику роль у визначенні класності пшениці відіграє можливість провадити об’єктивний аналіз його якості. Адже трапляються випадки, коли після надання партії зерна в порту одного класу, після прибуття її за призначенням ці показники дещо можуть відрізнятися. Аби цього уникнути, варто співпрацювати винятково з перевіреними лабораторіями, чи якщо дозволяють можливості – створити власну лабораторію. У цьому разі вдасться запобігти потенційних суперечливих ситуацій.

Також наголосимо на тому, що у завданні отримання зерна пшениці найвищого класу важливим є кожен елемент ланцюжка – від поля до порту. Зокрема, це стосується достатнього азотного живлення, використання сучасних комбайнів із високоефективними системами сепарації, якості сушіння зерна та інших чинників.

Feedback

+380

+380
Your phone number*

What are you interested in?

Contacts

Phone number:
Social media: